Ти любиш цю землю зігріту
І сонце, що тихо встає.
Обличчя південного вітру
Так схоже мені на твоє.
В якому, не знаю, столітті
Бо завжди, бо скрізь і ніде,
Південного вітру обличчя
Крізь ніч я побачу і день.
Не знаю, зустрінемось де ми,
Чи в пам'яті літа згорим,
Назустріч лиш вітер південний,
Блукає він шляхом моїм.
І хто він, цей вітер, і звідки?
Куди за собою він зве?
В обличчі південного вітру
Впізнаю я тільки тебе.
Цей вітер такий старовинний
З далеких-далеких країн,
Шепоче молитви руїнам,
Щоб встали вони із руїн.
І я на шляху того вітру
Іду і згораю в вогні.
Обернешся ти непомітно,
Щоб глянути в очі мені.
Ти любиш цю землю зігріту
І сонце, що тихо встає
Обличчя південного вітру
Так схоже мені на твоє
В якому, не знаю, столітті
Бо завжди, бо скрізь і ніде,
Південного вітру обличчя
Крізь ніч я побачу і день.
В якому, не знаю, столітті
Бо завжди, бо скрізь і ніде,
Південного вітру обличчя
Крізь ніч я побачу і день.
Розлюби
(муз.: М.Бурмака, сл.: Б.Чіп)
Розлюби мене, позабудь мене,
Добрим іменем не згадай мене,
І щоб юнь-літа не поранити,
Ці слова мої вивій з пам'яті
У твоїх світах - трави росяні,
Не мені збирать їхнє золото.
Над моїм чолом - сонце осені,
Може й світить ще, тільки холодно...
Позабудь мене, розлюби мене,
А зустрінемось - обмини мене,
навіть поглядом обмини мене,
Обмани себе, обмани мене.
За печалями радість-віхола,
Там любов свої сіті кинула,
А моя - давно переїхала
По дзвінких мостах, по калинових.
Воронії там віють гривами
Та "Кого ми ждем",- все запитують,
"Лиш озвись до нас - так полинемо,
Що зірки згорять під копитами!"
Гей, летіть, летіть блискавицями
Понад веснами серед осені.
До кінця мені будуть снитися
Молоді літа, трави росяні.
Рано, рано, ранесенько,
Ранесенько була я,
Та тільки рано, рано, ранесенько,
Ранесенько була я.
Гей, летіть, летіть блискавицями
Понад веснами серед осені.
До кінця мені будуть снитися
Молоді літа, трави росяні.
До кінця мені будуть снитися
Трави росяні.
Вiдлiтає печаль
Вiдлiтає печаль, з тобою вiд'їжджає
На вагонному склi моє iм'я
Напиши i забудь - хто-небудь прочитає,
Повернути тебе не знаю як...
За туманами-дощами залишилось все,
Телефон мовчить, нiмий,
А по вулицях безлюдних вiкон карусель,
Серед них блукаємо не ми...
Зачекай, подивись - лишилась ще хвилина,
Щоб розiрванi розвiяти квитки
Хай тобi навздогiн даремнi мрiї линуть,
Облiтають слова, мов пелюстки.
За туманами-дощами залишилось все,
Телефон мовчить, нiмий,
А по вулицях безлюдних вiкон карусель,
Серед них блукаємо не ми...
У повiтрi дзвенить срiбляста павутинка,
Кожна мить - то луною серця стук
Обпiкає щоку непрохана сльозинка
Вирушає поїзд твiй у пiтьму.
Поміж нами
Світло хай падає в тінь заповільно,
Я зупинити його вже не вільна - і тепер
Поміж нами ніч і бажання висоти..
Поміж нами снів - нерозведені мости,
Поміж нами ті непромовлені слова,
Поміж "я" і "ти" лиш надія проплива...
Там де, лиш серце твоє - ніжна хвиля,
Я вже не зможу піти, не зумію - і тепер
Поміж нами ніч і бажання висоти..
Поміж нами снів - нерозведені мости ,
Поміж нами ті непромовлені слова ,
Поміж "я" і "ти" лиш надія проплива...
Просто лишитись із ним - це так мало,
Що забуваються сни, я не знала - і тепер...
Поміж нами ніч і бажання висоти...
Поміж нами снів - нерозведені мости,
Поміж нами ті непромовлені слова,
Поміж "я" і "ти" лиш надія проплива...
Їй холодно
Вона плаче тихо, хоч сльози легкі,
Течуть по її щоках.
Вона плаче тихо, вона не з тих,
Хто плаче у всіх на очах,
Вона непомітно торкає плече,
Як серце тобі болить.
А раптом колись і душа запече -
Не зможе вона не прийти...
Їй холодно одній
Інієм з-під вій дивиться вона,
Ти обігрій і зрозумій,
Холодно одній.
Хай навколо всі,
Її надія - ти...
Їй треба забути, забути тебе,
Із серцем іде війна,
Та буде несила їй жити без
Любові, життя ж не в снах...
І рветься пітьмою цей промінь-струна,
Відчаю немає меж,
Забути навіки так хоче вона,
Любити навіки - теж...
Їй холодно одній
Інієм з-під вій дивиться вона,
Ти обігрій і зрозумій,
Холодно одній.
Хай навколо всі,
Її надія - ти...
Вона вже сама чекає образ,
Бо хоче забути, йти
І в силах твоїх зупинити час,
Такої тобі не знайти,
Такої, як вітер, таку, як вогонь,
Таку, як гірський кришталь,
Таку, що захочеш до неї в полон,
Полюбиш її печаль...
Їй холодно одній
Інієм з-під вій дивиться вона,
Ти обігрій і зрозумій,
Холодно одній.
Хай навколо всі,
Її надія - ти...
Дощ
(муз.: М.Бурмака, сл.: А.Кичинського)
Накинь на плечі плащ,
Надворі дощ іде,
Прощаючись, не плач
Ніколи і ніде.
Замолено гріхи,
Замовлено таксі,
Розходяться шляхи,
Прощайся, як усі.
Болить - переболить,
Пора іти - іди,
Прощайся не на мить,
Прощайся назавжди.
Вночі дверей не муч,
Ступивши на поріг,
Сховай подалі ключ,
Щоб він знайтись не міг,
В сирий пісок зарий
І не шкодуй за ним
Все одно замок старий
Заміниться новим.
Іржа той ключ знайде,
Не кайсь і не карайсь.
Іди, як дощ іде,
Як дощ, не озирайсь
Чорнi черешнi
Чорні черешні при білій хаті,
Ходи дівчино черешні рвати
Черешні рвати, черешні їсти,
Скажи дівчино, де маю сісти...
Черешні рвати, черешні їсти,
Скажи дівчино, де маю сісти...
Сідай,легіню, отам у сіно,
А то не сіно, а п'яне вино...
Нехай нам зірка стане за свідка -
Черешні чорні з ночі не видко...
Нехай нам зірка стане за свідка -
Черешні чорні з ночі не видко...
Поки ми їли, скільки хотіли,
А зорі білі чомусь тремтіли...
Чорні черешні уже відходять,
А гордий легінь більше не ходить...
Чорні черешні уже відходять,
А гордий легінь більше не ходить...
Де ти тепер
А все-таки щось було -
Невимовлене і ніжне -
Повз нас пролетіло,
Торкнулося нас крилом.
Кого шукаю, чиє ім'я
Сама не знаю,
Можливо я, можливо я
По бездоріжжі колись прийду,
В чужому щасті тебе знайду.
Так тихо прoйшла любов,
Заходить у двері тиша
Мене обіймає,
Цілує мене немов.
Торкнулося нас крилом -
Невимовлене і ніжне -
Повз нас пролетіло,
А все-таки щось було...
Кого шукаю, чиє ім'я
Сама не знаю,
Можливо я, можливо я
По бездоріжжі колись прийду,
В чужому щасті тебе знайду.
Я люблю твої кроки
(муз.: М.Бурмака, сл.: О.Пахльовська)
Я люблю твої кроки у тихих садах
Де троянди густі, мов туман біля вікон
Молодесенький місяць і срібний наш дах
І неторканий смуток родинних реіквій.
Може все це приснилось комусь і колись
Тих садів нереальний причаєний подих,
Ти забутий навіки, ти рідний наскрізь,
Я люблю твої кроки у тиші по сходах
Ті троянди чекають давно не тебе
Хто там знає, що їм може й сто навіть років
Я люблю твої кроки ніколи й ніде
Я люблю твої кроки, люблю твої кроки.
Я люблю твої кроки нізвідки вночі
В тих садах, де немає ні саду, ні дому,
Але є ще ті сходи і є ті ключі,
Лиш дверей не відчинить ніхто і ніколи.
На пiвдорозi iз раю
Знову небо через край...
Знову вiтер догора...
Знову без адрес i назв
Вiднаходить вiн нас...
На пiвдорозi iз раю...
Знову все втрачає сенс,
Знову вихором несе,
Знову, знову хочу так
Залишитися там...
На пiвдорозi iз раю...
Хто я така є
Хто я такa є, що йду додому сама,
У ніч тікаю - наздоганяє зима,
Пливе дорога - і я за нею пливу,
Хто є тут - будь зі мною.
Було помітно - хтось заглядав у вікно,
Загасло світло і переграло вино,
Закрила двері і повернула ключі,
Хто є тут - будь зі мною.
Згасила світло і запалила свічу,
Закрила очі, і вже кудись я лечу
Хай буде тихо, я хочу чути кроки,
Хто є тут - будь зі мною.
Хто я така є, що йду додому сама,
У ніч тікаю - наздоганяє зима,
Пливе дорога - і я за нею пливу,
Хто є тут - будь зі мною.
